Oneshot – onehit.

Оставьте это тепло рядом. Рядом, близко, навсегда… Время не имеет значения. Всё не имеет значения кроме этого тепла.

Я відчуваю тебе.

Відчувати – це так чудово…

Відпустіть мене у казку. Відпустіть, відпустіть, від-пус-тіть!

Це необхідно.

Зараз, чи, можливо, ніколи.

…Казка.

Цікаво, я коли-небудь зможу цей світ або зненавидіти, або ж закохатися у нього? Чому мене постійно тіпає зліва-на право?

Позичте трошки Карлсона. Ні, краще Малого… Ні, краще Джонні Деппа.

Не знаю.

Загубився у образах.

Пішов шукати мануал «Як подивитись людині в Очі», і спати, бо в мене жахливий недосип і застуда.

Надобраніч, пані та панове.

ЗІ: НІ, нема зараз позитиву.:))

Вот так, по-моему, всегда: когда ты целый день гуляешь, и делаешь чёрт знает что – по аське тебя грозно спрашивают, почему ты никуда не выходишь. Когда же ты целый день сидишь дома, кропя над чем-то для чего-то – мёртво молчат в тряпочку, как будто предвещая твоё желание похвастаться, и получая от твоей нетерпёжки ни с чем несравнимое удовольствие.:)

Поздравьте, дамы и господа – два часа писал статью. В результате получилось не одна, а две. Причём обе как-то не очень совпадают с темой, с которой, по сути, совпадать должны были.)) Вот.

С удивлением заметил, что болит голеностоп, хотя опять же – целый день вроде сидел, никуда не выходил.. А может быть, поэтому и болит, сволочь. Мало прогулок ему. Иж, разбуянился!

..Пожалуй, завтра выйду в кроссовках. А то кеды – это замечательно, но не хочу я плоскостопия, ей-бо, не хочу.

Осенью помимо ЗОСи еду ещё и на что-то подобное в Донецк. Уверен - очередное море позитива, три бессонных ночи, и вообще – всё круто будет.:)) Осталось только научиться общаться с деканатом. Надо будет их убедить, что это для их же (ну, моего, то бишь;)) блага – я ведь студент их универа. А если их первокурсник с ходу мотается по журн-фестам – это ж круто, наверное… Вобщем, не знаю, посмотрим. В крайнем случае банально пропасую.:) В школе я таким не злоупотреблял (ну, если не брать во внимание физ-ру), потому когда-то всё-таки можно.

А ещё я сегодня нашёл биту. Ну, точнее, я знал где она лежит, но отчего-то мне вдруг захотелось ею помахать… Помахал. Детство не вспомнил, но удовольствие получил.)))

Дайте мне боккен!

Мокрые волосы, запах моря, цикады под покрывалом на диване…

Ночные разговоры…

Отравление пахлавой, хронический гайморит, умалишенные нырки в воду, мыс Казантип, змеи, камни, ночь, вино, оливки, песок...

ТОЛ среди ночи в ушах, слёзы делят лицо на три ровные части… Одиночество, но казалось, что всё будет хорошо… Или не будет вообще. Неизвестность не пугала – я ждал, пока она настанет.

Море… Господи, как я соскучился.

Вряд ли вырвусь туда этим летом. Ничего страшного, впереди есть время… Но внутри такое ощущение, что я что-то потерял. Как всегда.

Хочется на море.

Хочется в деревню. Чтобы встать с утра, обдать себя ведром ледяной воды, и ехать на велике на рынок, за мясом для шашлыков…

Блинчики оставляют круги на воде.

В голове счастье и мечты.

Мечты.

Мечты.

___________

Я подал документы, где-то после двадцатого будут известны результаты. Жду-не дождусь – повезёт и в этот раз?:)

А ещё я выздоравливаю. Радует…

Напала лирика. А я даже в таком состоянии ничего путёвого не могу выжать из своей ленивой душонки.

Пора на боковую мне. Начинаю сомневаться: с какого это хрена я решил, что моё будущее – журналистика?! Нет, я там понимаю, можно всё поменять… Но ничего хорошего нет в подобных вещах, да.

Недавно объяснял человечку, что все страхи перед поступлением – это нормально, их надо просто преодолевать. А теперь сам перестаю верить в свои слова… ПО отношению к себе, во всяком случае.

Я хочу немножко вернуться назад. Чуть-чуть… Yeah-yeah. Я бы не был таким какой есть.

А может я себя не устраиваю в данном состоянии.

Может, я хочу быть другим. Я хочу быть тем самым «идеальным Ларри»…

Задарло, что глючит инет.

Ах да. Я же капитально подсел на 1,5 кг Отличного Пюре.:) Перешёл на ту стадию, когда горжусь этим, и всем советую послушать.:))

___________

Прошла минута после написания. Мне стыдно.

___________

Прошло ещё несколько минут. Мне стало всё равно. Кидаю.

Папір, що робить нас щасливими

Здрастуйте, поважні читачі!

Сиджу я, значиться, думаю: про що б таке статтю написати? На якусь соціальну тематику – вже нудно. Про культурний захід якийсь розповісти – банально. Та й взагалі, останнім часом щось одні негативні настрої в голові… А це якось поганенько. Літо, сонечко в вікно світить… А у мене наче душа крається!

І тут на думку спала досить цікава, як на мене, ідея, яка має підняти настрій і мені, і вам. Отож підіть, зробіть собі якогось там чаю, кави, або ще чогось, і приготуйтесь трохи понапружувати очі впродовж декількох хвилин.

Як ви вже здогадалися з назви, тут йтиметься про папір. Але папір той - не звичайний… А той, що зможе зробити нас щасливими, хлопці й дівчата. Навіть більше скажу – він робить нас щасливими кожного дня, вранці, у вечорі, а й іноді навіть і вночі! Ним користуються всі, незалежно від віку, статі і статусу в суспільстві.

…Ні, ні фіга це не гроші. Це – туалетний папір!

Кожного дня цей, безумовно, важливий винахід потрапляє нам у руки. От і мені в черговий раз якось потрапив… А я сиджу, уявляєте, і думаю: а звідки він береться? А як він робиться?

І раптом здогадався, що просто зобов’язаний зараз же знайти усю інформацію про туалетний папір, яку взагалі можна знайти дилетантським, якщо можна так виразитись, чином – в Інтернеті, в книжках, через друзів… І написати статтю. Знайшов, поцікавився. І з приводу цього я й пропоную вам невеличкий екскурс в історію, гаспада і дами - в історію туалетного паперу.

Перші згадки про цей засіб гігієни збуло знайдено в китайських текстах ХІV сторіччя. Неймовірно, якими розумниками були ці китайці! Ви собі можете уявити? Спочатку, десь у другому сторіччі н.е. вони винайшли звичайний папір, а у часи середньовіччя вже користувались ним для гігієнічних цілей! Уявіть: час кривавих воєн, антигігієнічних умов… А у Китаї під це все народ спокійно використовує туалетний папір, і ні на кого не зважає. От же ж люди, га!

В стародавньому Римі, коли ще не було цього винаходу, замість туалетного паперу досить часто застосовували звичайнісіньку губку на паличці, яку між користуванням залишали у сольовому розчині.

А у Західній Європі, тим часом, як Китайці насолоджувалися винаходом, в якості туалетного паперу використовували шматки тканини, листя, траву, сіно, а деякі навіть сніг(!). Хтось не напружувався що до допоміжних засобів, і робив все власними руками... А дехто користувався фруктовою шкіркою. Ну а шо? Може, їм так жити цікавіше було. Кожного дня стільки адреналіну…

У книзі Француа Рабле французький велетень-ненажера взагалі, пардон, підтирався молодим пухнастим гусеням. Цікаво, це особисте спостереження письменника?.. Якщо так – я боюся їхати у Францію, чєс-слово.

З поширенням у більшій частині світу паперу широко розійшлася думка, що для відповідного заняття підходять старі газети, телефонні довідники, тощо. Деякі видавничі контори навіть передбачали такий перебіг подій. От наприклад американський OldFarmer’sAlmanac спеціально робив дірочку в сторінках, щоб було легше вішати їх у туалеті.

У СРСР у зв’язку з дефіцитом туалетного паперу найчастіше використовували саме газету, причому перед користуванням зацікавлено її читали у відповідних кабінках… Теж досить цікавий варіант: кожного ранку можна було з гордістю казати, шо ти «срал на ету влассть».

Промислове виробництво паперу, призначеного виключно для використання у туалеті, було почате в США в 1857 році Йосипом Гайетті. Ім'я цієї великої людини було надруковане на кожному листі. Воно й не дивно… Але я б не дуже хотів, щоб моїм ім’ям так маніпулювали, якщо чесно.

Папір як тоді, так і зараз роблять, власне, з тих самих газет. З макулатури, якщо бути точнішим. Спочатку непотрібні папірці очищаються від бруду і сторонніх домішок. Потім їх подрібнюють у дробильному апараті, додаючи просту воду. Подрібнена макулатура проціджується через велике сито, на якому залишаються усілякого роду скріпки, та інші чужорідні включення, пропущені на першому етапі. Суміш потрапляє в промивальний бак, де її фільтрують технічною водою. Тривалість промивки визначає якість, і, відповідно, ціну майбутньої туалетки: чим довше миють, тим біліше суміш. Промивальна вода зливається в каналізацію.

Пройшовши через млин тонкого помелу, водяно-паперова маса потрапляє в резервуар для зберігання, а звідти її перекачують в напірний бак. З напірного бака суміш подається в спеціальний контейнер, де вона змішується з водою до концентрації 0.5 % і рівномірним потоком виливається на сітковий стіл папероробної машини. До уваги: ця машина складається з сіткового столу, удаваного пристрою, пресової частини, першої і другої сушки, і накату. На сітковому столі суміш зневоднюється через капронову сітку, яка одночасно є і транспортерною стрічкою. Вода при русі по транспортеру стікає в ємність для оборотної води (вона повторно використовується у виробництві), а паперова маса знімається з сітки пресовим сукном.

З пресового сукна зневоднена маса знімається першим сушильним барабаном, який обертається із швидкістю 10-13 оборотів в хвилину. Він зроблений зі сталі, поверхня нагрівається до температури 110-115 градусів паром під тиском. На барабані маса сушиться до вологості 40%, і знімається з нього шаберним ножем. Відрізані стрічки досушуються на сушильному барабані остаточної сушки. І, нарешті, стрічки намотуються в бобіни на втулку. Машина ріже їх на звичні рулони. Наш папір готовий!

Доречи, ця начебто безпечна штука може ще й нашкодити як вам, так і мені, поважні читачі. Принаймні дехто так вважає… Одні кажуть, що свинець з туалетки не вимивається під час очищення, інші – що шершава поверхня цього паперу може створювати мікро-порізи, через які у нас можуть потрапити мікроби і бруд. Хоча все це дуже суб’єктивно, і не підтверджено вченими.

Тож не бійтеся жорсткого туалетного паперу, і слідкуйте за гігієною. Приємного туалетосидіння!

ЗІ: Хотів ще рейтинг української туалетки зробити… Але дуже вже лінь.:)) Якось наступного разу.

Ммда. Как-то перестал я тут писать… Я вообще писать перестал, честно говоря.: Причём ладно там, если в дневах, так я НИЧЕО не пишу. Не единой строчки. Хочу писать… Хочу_писать. Был на этих выходных на фесте «Трипільске Коло». Эх, господа и дамы… Это было просто замечательно. Я не могу передать это всё словами… Костры, лес, палатки, вода, фолк, неимоверно интересные люди… Спасибо всем. Спасибо за всё. За выпускной, за Країну Мрій, за Трипільске Коло… Буквально за всё. Простите, что не пишу.:)

Чтоб писать, мне нужно быть чистым. Мне нужно глубоко смотреть глазами на мир, замечать, когда у кого-то дёргается глаз, потому что он хочет поправить носок на правой ноге, и находить в этом удовольствие.

Мне нужен отдых. Но не отдых от жизни, а отдых от отдыха от жизни. Я должен перестать проводить дни, угрюмо уставившись глазами в монитор, и находить себя, получая бесценные в дальнейшей жизни знания.

Сегодня, благодаря обычной случайности, я не сел с утра за компьютер. И я благодарен этой случайности. Потому что мне стало легче.

Сейчас, в процессе прочтение третьей книги в серии «Противостояние» С. Кинга, фигня, которую я пишу, пришла ко мне в голову неожиданно. Просто в процессе размышлений…Я не знаю чего, но мне это захотелось написать. Всё это. Весь свой мысленный ряд.

Кстати, писать рукой я разучился, абсолютно. Это немного пугает.

…На улице пошел дождь. Начался он как-то странно – как будто  деревьев, качающихся на ветру, стало вдвое больше. Вот и всё. По сути, даже солнце не село.

Я до сих пор люблю дожди. Так же, как любил их раньше… Но теперь, почему-то, это превратилось в «вещь-вредящую-моему-здоровью». С каких это пор я начал так о себе беспокоится?! Неужели новая волна несогласия с тем, что я слаб?.. Но это ведь глупо! Она ничего не изменит…

…Радуги не будет. Солнце зашло.